Новий автор Adamdar/CA — Георгій Іванченко, молодий фотограф-документаліст із Київської області. Він фіксує на свою камеру життя цивільних і військових України від самого початку російсько-української війни. Георгій Іванченко працює як у мирних і деокупованих районах, так і в прифронтових зонах і гарячих точках України.
Георгій Іванченко розповідає історію групи волонтерів, які рятують сотні життів на півночі Харківської області, в одному з найнебезпечніших районів воюючої України. Цей район зазнає обстрілів і руйнувань з перших днів російського вторгнення.
П’ятихатки — це район збудований навколо Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут», який під час Другої світової війни був зруйнований Вермахтом. Після відновлення він став головним інститутом розвитку атомної енергетики України. Більшість жителів району або працює в інституті, або забезпечує його.
Серед мешканців П'ятихаток велика частка російськомовних, у багатьох із них — російське коріння. Вони до останнього вірили, що Росія не наважиться на повномасштабне вторгнення в Україну. Але 24 лютого надії згоріли разом із напалмом, який цього ж дня руйнував їхні будинки. А вже 25 лютого вулиці були вкриті розбитою колоною російської бронетехніки, що прямувала на Харків.
Географічно П'ятихатки виглядають як маленький острівець на північ від Харкова. Район розташований усього за тридцять кілометрів від кордону з Росією та у восьми — від селища Руська Лозова, з якого під час окупації армія РФ постійно обстрілювала місто з усіх видів артилерії.
Руська Лозова на карті серпня 2022-го — це сіра зона. При в'їзді в неї тіло просочується страхом. Ми краєм ока розгледіли кількох місцевих жителів, котрі якимось дивом тут живуть серед війни та руїн. Пожежа від обстрілу, зруйнований міст, небезпечна, покоцана від снарядів дорога та покалічені будинки — таку картину ми спостерігали з казахським журналістом Тимуром, київським волонтером Владом та офіцером ЗСУ Петром, коли швидко промчали червоним «Ніссаном» по скаліченому селищу.
Волонтери
До війни населення П'ятихаток налічувало 12-14 тисяч осіб. Цієї весни тут залишилося близько 350 осіб. І тільки 50 із них могли самі про себе потурбуватись. Незважаючи на щоденні артилерійські обстріли та удари РСЗВ «Град», незважаючи на ризик поранення і загибелі, деякі місцеві жителі вирішили залишитися в П'ятихатках, щоб допомагати своїм сусідам вижити. Так з'явився місцевий самоорганізований волонтерський пункт «П'ятихатка-Бам».
Волонтерська команда «П'ятихатка-Бам» налічує 25 осіб: від молодого 18-річного Сашка до 51-річної парамедика Вікторії. Пріоритетне завдання волонтерів — піклування про 218 людей похилого віку та лежачих хворих, що фізично не мають можливості себе забезпечувати.
«У старій частині району — жодної живої будівлі, а в центрі в основному вибиті вікна і напівзруйновані багатоповерхівки», — ділиться головний ініціатор волонтерського руху Андрій Тагаєв. Незважаючи на це, люди повертаються, і в серпні кількість жителів виросла в понад п’ять разів.
.jpg)
«Я люблю, коли багато життя навколо. Нехай життя перемагає смерть»
Підтримувати життя в районі перетворилося на щоденне завдання волонтерів: приготування гарячих обідів, обхід малорухомих пацієнтів, забезпечення населення дизельними генераторами, розбір завалів, постачання медикаментів, харчових пайків і кормів для тварин, евакуація населення і забивання пошкоджених вікон листами ДСП. Щотижня волонтери надають допомогу понад 800 мешканцям, включачи прилеглі селища: Черкаську Лозову, Лісне та Руську Лозову, доступ до якої в серпні 2022 року був обмежений через високу небезпеку. Як правило, волонтери працюють в екстремальних умовах і зіштовхуються з високим ризиком: Харківщина — одна із найнебезпечніших і найбільш обстрілюваних областей України.
Вікторія Герасименко, цивільний парамедик, до війни займалася ландшафтним дизайном і працювала на благоустрій району. Зараз Вікторія Герасименко із чоловіком влаштували у себе вдома цілий зоопарк: коти, собаки, папуги, тхір і пацюк, а на додачу ще й рибки — майже всіх цих тварин вони врятували під час бойових дій. «Я люблю, коли багато життя навколо. Нехай життя перемагає смерть», — з блиском в очах промовляє Вікторія.
Проходячи біля дитячих качель, Вікторія знайомить нас з 90-річною бабусею Галиною, яка на них гойдається: «А це наш волонтер по створенню прекрасного настрою, постійно нам у волонтерський центр приносить квіти, які сама виростила».
Волонтерський центр має свою виїзну групу, яка надає першу медичну допомогу пораненим і хворим. Робота тут вже налагоджена, кожен знає своє завдання і виконує його. Спілкуючись із волонтерами центру та споглядаючи за їхньою роботою осторонь, розумієш, що перебуваєш у великій дружній сім'ї, яка турбується за кожного і рада всім допомогти.
«Ми маємо бути вдячні цій землі, нашим людям, маємо захищати її»
Волонтери Сергій та Віталій проводять нас коридорами школи: до війни це була одна з найкращих шкіл у Харкові. Почалася війна, і по школі вдарили російські артилерійські снаряди. Зайшовши в роздягальню, Сергій знаходить рожеву спортивну сумочку своєї дитини.
«Це наш район, тут ми народилися, виросли, закохувалися, у цій школі навчався я, тут навчаються і моя донька, і донька Віталіка; ми маємо бути вдячні цій землі, нашим людям, маємо захищати її», — каже він.
Директор Олександр Гряник заводить мене до єдиної вцілілої кімнати — світлиці-музею, яку школярі створили власноруч: «Світлиця неушкоджена, а отже, росіянам не вдасться забрати в нас нашу культуру. А школу ми відбудуємо, ще краще стане!»
«Над нашим табором майорить синьо-жовтий прапор»
23 серпня, в день міста Харкова та день прапора України, ми зустрілися з волонтерами біля лісної річки, в імпровізованому літньому таборі, який вони організували: «Цей табір ми просто вигадали для себе, бо за кілька місяців такого кругообігу почали вигорати. Напруга, сварки... Ну і підняли клич районом для батьків із дітьми, щоб вони змогли відпочити», — розповідає організатор волонтерів Андрій Тагаєв.
Увечері я ненароком підслухав розмову двох парубків шкільного віку, які розпалювали багаття:
— Яка в тебе ціль в житті?
— Вижити. Зараз моя ціль в житті — це вижити.
На запитання, чому вони залишилися і яка їхня мотивація, волонтери відповіли просто: «Над нашим табором майорить синьо-жовтий прапор, а ми захищаємо життя під ним».
Для подальшого життєзабезпечення району необхідна різноманітна допомога: від продуктів і засобів особистої гігієни до одягу та інструментів. Ви можете надати допомогу жителям П'ятихаток, зробивши пожертвування.
Реквізити ГО «П'ятихатки-БАМ»
Для банківських переказів:
Рахунок в USD: UA543515330000026008025906218
Рахунок в EUR: UA683515330000026008025901989
Рахунок в гривнях: UA303515330000026008025903158
Найменування отримувача: П'ЯТИХАТКИ-БАМ ГО
Код отримувача: 44701467
Найменування банку: ХАРКIВСЬКЕ ГРУ АТ КБ «ПРИВАТБАНК»
Для переказів на карту: 5457 0822 7125 6393 (Pyrozhenko Valentyna)
PayPal: rottweiller.sh@gmail.com
Від редакції:
У вересні Збройні сили України розпочали раптовий стратегічний контрнаступ, у результаті якого від російських окупантів було звільнено значні території Харківської області. У деокупованих районах було виявлено сліди численних воєнних злочинів, скоєних військами Росії: у визволеному Ізюмі Харківської області виявлено масове поховання понад 440 тіл, також у Харківській області було виявлено 18 місць, у яких російські військові катували українських громадян. Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, створена при ООН, задокументувала випадки зґвалтування, катувань і незаконного позбавлення волі дітей, іхні вбивства та поранення під час нападів.
Волонтери П'ятихаток, як і їхні колеги в Харківській та інших областях України, продовжують свою роботу зі збереження та порятунку життя.
За допомогу у створенні матеріалу команда Adamdar/CA дякує волонтерам, жителям і захисникам Харківської області України.
Оригінал тексту написаний автором українською мовою. Переклад російською мовою: Марія Луговська.
