З початку серпня співзасновник і головний редактор Adamdar/CA Тимур Нусимбеков перебуває в Україні. Він став першим казахстанським журналістом, який приїхав в Україну після початку російсько-української війни. У своєму Телеграм-каналі Тимур Нусимбеков ділиться історіями про людей, яких зустрічає, про події, простори і життя на тлі триваючої війни. Частину цих історій ми публікуємо на нашому сайті в циклі «Записки з України».
***
Засмаглі люди на кладовищі Бучі трудяться під спекотним сонцем: вони копають землю лопатами, тягають тіла і труни, встановлюють залізні православні хрести на могилах. В поодиноких перервах вони жадібно курять біля мікроавтобуса з червоним хрестом і чорною табличкою «ГРУЗ 200» на лобовому склі.
У лютому і березні вони теж трудилися, але не в похоронних командах, а в загонах територіальної оборони Київської області, і тоді в їхніх мозолястих руках були не лопати, а натомість автомати Калашникова, радянські гранатомети РПГ-7 і американські FGM-148 Javelin. Вони палили російські танки, вони волонтерили і рятували сусідів, вони знищували піхоту орків і наводили артилерію ЗСУ на війська окупантів, вони билися з фашистами в Бучі, Ірпені, Гостомелі та в передмістях Києва. Після 24.02 тисячі їхніх друзів, сусідів і родичів були вбиті солдатами РФ. На цвинтарі Бучі — сотні свіжих могил і хрестів із портретами жінок, дітей, чоловіків і датами смерті, де здебільшого лютий і березень кривавого 2022-го. Я згадую, що на кладовищах у Казахстані з'явилося багато могил, де в датах смерті — қаңтар (січень) 2022-го. Я згадую, що сотні російських військових, які чинили звірства в лютому і березні в Бучі, у січні були в моєму рідному місті, в Алмати.
На кладовищі Бучі журналісти, документалісти та фотографи роблять свою роботу: пишуть, документують, фотографують, знімають відео.
Молода київська журналістка-стажер:
— Як добре, що я не фотограф. Мені не потрібно підходити так близько. Адже це нестерпно... так боляче бачити все це.
Я хотів сказати їй, що вона і так уже підійшла дуже близько і її, як і фотографа, у будь-якому разі захлесне біль: просто це станеться трохи пізніше, ніж у людини з фотоапаратом. Її захлесне в той момент, коли вона сяде за текст і почне розповідати читачам, що таке війна, що таке Буча і, що пережила Україна після 24 лютого.
Спекотно, нестерпно, не вистачає повітря, але піднімається вітер. Вітер пахне українським лісом. Вітер несе геть запах смерті, запах гару від зруйнованих українських будинків і спалених російських БМП і танків. Вітер здуває з усіх нас пил, він піднімає чорні траурні стрічки і тріпоче жовто-блакитні прапори, якими на українських кладовищах позначають могили тих, хто загинув у бою.
Тисячі українців різних професій нині працюють не лише над тим, щоб віддати шану й увіковічнити пам'ять своїх земляків, які загинули у 2022-му, а й над тим, щоб усі винні понесли покарання. Над цим працюють волонтери, які відвозять у постраждалі райони та на фронт гуманітарну допомогу. Над цим працюють журналісти, фотографи та правозахисники, які документують цю війну та розслідують воєнні злочини. Над цим працюють солдати ТРО і ЗСУ, які захищають свою країну і весь світ від армій російських мародерів і вбивць. Над цим працюють в окупованих районах країни українські спецпризначенці та партизани Опору, які знаходять і карають тих, хто творив звірства в Бучі, Маріуполі, Донецьку та сотнях інших населених пунктів воюючої України.
Буча, Украïна
17 серпня 2022 року, 175-й день війни
Казахстанці можуть надати допомогу жителям України. Вся інформація на сторінках:
Посольство України в Казахстані
Офіційний штаб гуманітарної підтримки України в Казахстані
Штаб гуманітарної допомоги Україні
Також не забувайте про волонтерську ініціативу Qańtar2022: проєкт надає допомогу казахстанцям, які постраждали в подіях Кривавого Січня, а також жертвам катувань і сім'ям мирних громадян, загиблих у #QandyQantar.
